Хмельниччина в обличчях. Сьогодні про жителів Нетішина

214

А ми продовжуємо цикл сюжетів про людей у професії. Нині під прицілом наших відеокамер – жителі Нетішина. Тричі мер, учасник АТО, освітяни та лікарі.  Кожен з них з дитинства мріяв про інший фах, однак життя внесло свої корективи.  Історії людей, які змінили не лише своє життя, а й працюють на благо інших.

Іван Гладуняк проводить екскурсію в своєму  колишньому кабінеті. Тут  приймав не одне важливе рішення, адже був очільником Нетішина  три каденції.  До 1991 року  працював на атомній електростанції. Трудовий шлях розпочав з машиніста-обхідника турбінного обладнання і за кілька років його призначили старшим інженером. А потім кардинально змінив свою професійну діяльність і у 32 став першим мером міста енергетиків за часів незалежності. Під час його керування було зроблено чимало.  Однак про досягнення Іван Васильович говорить неохоче. Каже, працював на благо людей.

А далі був заступником голови облдержадміністрації, очільником краю та головою обласної ради. З 2006 року і до нині є депутатом обласної ради та очолює бюджетну комісію. Додає, де б не працював, основним критерієм завжди було вміння чути та поділяти думку людей.

Близько 30 років працює на освітянській ниві Таміла Соболик. Розпочинала вчителькою географії, була заступницею начальника управління освіти. А з 2011 року очолює один з найбільших навчальних закладів міста –  Нетішинську  загальноосвітню школу №1.    Її життєве кредо – «Роби все що можеш з тим, що ти маєш, там, де ти є». Вважає, що сучасна жінка – рушійна сила, від якої залежить  як сімейний затишок так і майбутнє країни.

Молодим спеціалістом приїхала у Нетішин і Валентина Склярук. В управлінні соціального захисту працює з 1996 року, останніх 5 – очолює установу. Жінка здобула технічну освіту і мріяла працювати з комп’ютерами. Тоді, додає, у далекі 90-ті то було престижно. Однак з часом довелось освоїти і законодавство. Крім професійних знань, велике значення у роботі з людьми мають  і особисті якості, говорить пані Валентина.  Бажання допомогти – завжди повинно бути на першому місці.

Як то захищати, на практиці знає Василь Войцеховський. Він завжди був міцним та надійним тилом для своєї сім’ї. Однак, ніколи й подумати не міг, що у мирний час  доведеться брати зброю до рук та ставати на захист країни. Його життя на «до» та «після» поділив 2013. Пройшовши Майдан, вирушив на схід добровольцем. Був у гарячих точках, отримав поранення та довгий час лікувався у шпиталі. І хоча здоров’я вже не те, якщо виникне потреба, не вагаючись піде на війну знову.

Про незламність духу не з чуток знає і Ярослав Табінський. Нині, дивлячись на цього кремезного чоловіка, важко уявити, що народився він з діагнозом – ДЦП. Ще немовлям  потрапив до будинку-інтернату, лікарі не давали жодних шансів. І лише прийомні батьки вірили, що хлопчик стане на ноги.

І ось уже понад 20 років він допомагає усім, хто має проблеми опорно-рухового апарату. Таких як Ярослав Табінський, називають «Лікар від бога». В своєму арсеналі він має десятки різних методик з реабілітації. У Нетішин чоловік переїхав 8 років тому. Щодня через його руки проходять до 30 пацієнтів. А на лікування  до пана Ярослава приїжджають з усієї країни. Перші 10 занять для дітей він проводить абсолютно безкоштовно. Головна його мрія – відкриття реабілітаційного центру Міжнародного рівня.

Кожен з цих людей має свою історію, у когось вийшло саме так як мріяв, для когось у долі були свої плани, однак усіх їх об’єднує одне – бажання працювати на благо людей та віра у краще майбутнє.