Про тих, у кого немає теплого ліжка та можливості зігрітись . Підсумки тижня .

123

Поки що зима не лякала нас аномальними морозами, та є люди, для яких і теперішня температура, особливо вночі, стає не аби яким випробуванням. Мова йде про хмельницьких безхатченків. Про тих, у кого немає теплого ліжка, можливості зігрітись тарілкою теплого супу чи гарячою ванною. Бездомних у Хмельницькому чимало. І це не тільки люди, які через свої згубні звички втратили все, що в них було. На вулиці опиняються люди внаслідок різних життєвих обставин. Що ж робити та куди йти тим, хто лишився без даху над головою? У нашому місті, в мікрорайоні Ружична вже більше 10-ти років діє центр соціальної підтримки та адаптації. Тут дають прихисток не тільки місцевим безхатькам, але й переселенцям та колишнім в’язням.
Вони різного віку та з різних міст. Та нині вони сусіди. Цих людей, з різними життєвими історіями, об’єднує одне – їм немає де жити. Наразі вони перебувають у міському центрі соціальної підтримки та адаптації. Тут мають тепле ліжко, гарячий обід, чистий одяг та медичну допомогу.  Центр нічного перебування розрахований на 35 ліжок. За словами директора центру Дмитра Старцуна, заклад приймає усіх, кому немає куди подітися. 
У закладі є дві чоловічі кімнати та одна жіноча. Заселяють людей у центр тільки після медичного огляду. Тут безхатченки отримують усе найнеобхідніше.
Кожен забезпечений гарячим харчуванням. Один раз на день комплексний обід привозять з їдальні і три рази на тиждень привозять вечерю волонтери. За минулий 2018-й рік до центру звернулось майже п’ять сотень людей. Кожному з них надали необхідну допомогу.
Окрім їжі, одягу та медичної допомоги клієнтам центру допомагають і в питаннях юридичних.
Великий відсоток тих, хто перебуває у центрі – колишні в’язні. Директор закладу каже, їм немає куди піти після звільнення з місць позбавлення волі. Часто у таких людей є проблеми з документами, або ж вони взагалі відсутні. У центрі такі клієнти можуть перебувати до півроку. Так, пан Михайло у центрі вже майже три місяці. Тут йому допомогли відновити необхідні документи та більш-менш встати на ноги.
А це Володимир Михайлович. Скоро він виїде з центру, адже його влаштували до інтернату для людей похилого віку. Чоловік каже, умови у центрі йому подобаються. Відзначає особливу турботу медичних працівників.
Історіями як і чому опинились у центрі, безхатченки не хочуть. Кажуть, головне є місце, де можуть переночувати та стати на ноги. На умови не жаліються. Ба більше радіють тому, що мають.
Мая Дмитрівна – психолог центру. Саме їй усі відвідувачі довіряють свої таємниці та переживання. Жінка каже, за час роботи почула безліч неймовірних історій, та для себе визначила головне – усі клієнти прагнуть просто бути почутими.
Крім притулку для бездомних, у центрі є також соціальний готель.
Тут люди живуть цілими сім’ями. Пані Яна із чотирма дітьми проживає у готелі вже кілька місців. Жінка переїхала з Донецької області, міста Сніжне. Коли на сході почались військові дії, пані Яна взяла дітей та втікла подалі від війни. У Хмельницькому жінка не мала ані друзів, ані родичів. Тому і звернулась до соціального центру.
Умовами перебування пані Яна задоволена. Каже є все необхідне: меблі, кухня, душ, правльна машинка. У дворі готелю навіть облаштували невеличкий город, де вирощують овочі та ягоди. Поки жінка знаходиться у декретній відпустці, та з часом планує вийти на роботу. Яна за фахом масажист. Більш того, жінка виграла грант і на отримані кошти придбала усе необхідне обладнання для своєї роботи.
Сусідка пані Яни – 44-річна Галина. У соціальному готелі проживає із своєю 5-річною дочкою. Жінка каже, через певні сімейні обставини вимушена була піти з дому. Та як кажуть, біда не приходить одна – минулоріч під час медичного огляду в пані Галини знаходять пухлину. Жінка мужньо бореться з хворобою і щиро посміхаючись прагне тільки одного.
На 2019 рік у приміщенні центру планується капітальний ремонт. Крім того, за словами директора закладу, соціальний готель буде розширений.