Війна увірвалась у життя українців, руйнуючи плани та свідомість. Діти народжуються під вибухи, хліб випікають під час тривог. Теперішнє покоління — зовсім інше. Воно усвідомлює ціну свободи та мирних ранків. Далі розповідь про підлітків, яких вже зачепила війна.
Батько Насті та Ані — військовий. Працює у найгарячіших точках. Діти знають — починається ротація і тата 6 місяців нема вдома.Це дуже боляче сприймати, зізнаються школярки.
Анастасія обожнює музику, пише вірші, і мріє стати військовою. Аня більше любить філологію. Проте обидві знають ази фізичної підготовки, адже тато навчив дітей основам самозахисту. Підлітки у своєму середовищі уже розуміють співпереживання у родинах захисників. Є сім’ї, де втрата близької людини і біль розлуки засідає глибоко в психіці. І це ускладнює спілкування з ровесниками.
В батька дітей — уже безліч контузій. Про свої завдання він дочкам не розповідає, проте обмежується короткими повідомленнями з плюсиком. І це найдорожчий меседж, який хочеться отримати. Та інколи буває не все так гладко.
Та окрім фізично понівеченого тіла проклята війна в’їдається в душу. Навіть треновані військові не витримують болю втрати.
Дівчата уже розмірковують по-дорослому. Мріють про перемогу та знищити все російське, що століттями нам нав’язує ворог.
Сльози, тривоги, каліцтва, нестерпний біль втрати — усе це сьогодення теперішніх дітей. Які враз стали зібраними, стійкими – але психологічно не готовими до війни. Бо дитинство і юність — це час безтурботності та мрій. А лютий вбивця забирає найрідніше. Пісні, поезія – те що рятує від спустошення та додає сил жити далі. Дівчата мріють про випускний без тривог та щоб тато був поруч.
