Будь-якої погоди волонтери везуть допомогу мешканцям окупованого селища Шевченкове що на Харківщині. Головний адресат – місцевий будинок-інтернат для дітей з вадами розвитку. Володимир – волонтер, який відповідає за це напрямок – колишній вихованець цього закладу. До останнього чоловік не залишав рідного селища, допомагав мешканцям інтернату та місцевим.
Володимир Колий, волонтер
Я там допомагав. Людям, старим. Возив харчі по домівках, до інтернату м’ясо возив, муку, олію, молоко. Ми їздили брали у господарствах – до інтернату віддавали. 2 місяці я був там, а потім мені сказали – Вова, їдь у Харків, там буде більше користі і ти нам більше допомагатимеш.
Два місяці спостережень. Проте розповідає Володимир про окупантів не багато.
Володимир Колий, волонтер
Ну, до мене вони нормально ставились. А до людей агресивно. Я колись бачив це – я нервував. І мені сказали – повертайся до Харкова, і там допомагатимеш, і нам. Краще тобі на це не дивитись. Бо я за шкірного чоловіка, за шкірного дитину переживаю. Я така людина – я все дитині віддам, щоб вона була щасливою. Коли я бачу, що дитина плаче, їй чогось не вистачає, або у матері грошей нема, а дитина просити- я піду, куплю та віддам.
День у Володимира починається о 6 ранку та закінчується близько опівночі. В інтернаті зараз перебуває 105 дітей, їм везуть ліки та харчі. Місцевим мешканцям передають посилки з Харкова, але зараз беруть лише медикаменти.
Володимир Колий, волонтер
Дитина виїхала у Харків, а мама залишилася на окупованій території, і не пропускають. І дитина купує та привозить мені. Ті, що найбільше потрібні, ліки. Вони просять і крупи, і ковбасу, і апельсині, але зараз тільки медикаменти можемо передати, чого люди потребують – від голови, від серця. Крупи ми спочатку брали, але коли люди почали багато передавати, у нас не вистачало сил та рук, щоб передавати туди, машин не вистачало.
Один із водіїв, який постійно допомагає волонтерам – Олександр. До війни займався вантажними перевезеннями. Про опасность під час гуманітарних рейсів намагається не думати.
Олександр, водій
Усі ми люди, страх є. Ну а хто цим займатиметься, якщо не ми. Треба їхати та їдеш. А страх, як і у всіх, є, але на задньому плані.
Машину підганяють до напівзруйнованого мосту – далі вантаж переносять пішки. На тому боці гуманітарну допомогу мають забрати мешканці селища. Проте існує ймовірність, що людей не випустять оккупанти.
Наталя Сергієнко, волонтерка БФ «Єдність та сила»
Ми з ними не контактуємо та не домовляємося. Тільки наша сторона може не пропустити, якщо вони знають якусь інформацію. Це наша безпека та безпека тих людей. Тож доводиться лише так. Перша дорога, яка була через Коробочкіне – вона замінована. Там у нас загинули волонтери, вибухнули. Діти допомагали місцеві, вони загинули.
Місяць тому разом із волонтерами виїхала Настя – 16-річна дівчина мешкає у невеликому населеному пункті поряд із Шевченковим.
Настя
Це було дуже страшно. Коли на тобі на твою хату наводять дуло танка – це дуже страшно. І коли вони їздять мимо твоєї хати – ти не можеш навіть вийти за двері посидiти. Я досі не можу оговтатися. На даний час я заю, що рашисти роздають деяку гуманітарну допомогу, але це буває по різних селах один раз і все, на показуху. Люди не мають виходу і вони беруть.
Близько 5 тисяч продуктових наборів чекають на відправку до Слов’янська.
Наталя Сергієнко, волонтерка БФ «Єдність та сила»
Немає зв’язку, світла, води. Крім таких продуктових наборів ми ще завозитимемо генератори, очищувачі для вод, електричні та газові пічки з балонами. Щоб у бомбосховищі люди могли зарядити телефон, послухати якесь радіо. Харківську область ми не забуваємо – це Циркуни, це Тишки, Шевченкове. Найморальніші – це окуповані території, тому що зустрічаємося з нерозумінням, чому ми допомагаємо окупованим територіям. Але це наші люди і, сподіваюся, скоро вони повернуться до складу наших територій повноцінно.
Головне напрямок волонтерської діяльності – забезпечення їжею українських захисників.
Наталія Сергієнко, волонтерка БФ «Єдність та сила»
Це готові супи. Ми забезпечуємо військових, передову. Чай, кава, консерви, тушонка – те, що не потрібно готувати. Вони там зайняті важливішими справами.
Для тих, хто опинився в окупації, формують набір продуктів. Є тут і предмети гігієни для переселенців.
Наталія Сергієнко, волонтерка БФ «Єдність та сила»
Це не просто рушник. Це якраз для людей, які їдуть і в них нічого немає: зубна паста, гребінець, кусачки для нігтів, мило… тобто. перша потреба, набір для переселенців. Зазвичай таке не береться, коли тікають від війни.
Гречка, м’ясні консерви, згущене молоко, цукор, манка, рис, вівсянка, борошно. Олію ще додаємо, коли є. Цей набір ми збираємо на 2-3 особи, на сім’ю.
У планах у волонтерів – розпочати шити форму для бійців та задіяти на виробництві переселенців.
[ad_2]
Source link
