Бунт на кораблі: на підприємстві українського товариства сліпих колектив пішов проти директора. Все почалося ще минулого тижня. Тоді працівники заводу забарикадували адміністрацію – таким чином протестували проти 3-денного робочого дня та заборгованості по зарплаті. Все ніби стишилось. 5-денний робочий день людям повернули, а, от, із грішми питання й досі в повітрі.
Пані Валентина все своє життя бачить лише обриси. Жінка – інвалід другої групи з дитинства – в неї вроджена катаракта. Попри фізичний недуг вона – майстер цеху Хмельницького підприємства УТОС. Каже, які б не були умови, роботу любить і й цінує. Адже таким як сама – слабозорим і зовсім незрячим – знайти місце під сонцем – не те слово, що важко.
Власне те, що підприємство і досі на плаву, каже жінка ,це – щастя. Додає попри те, що в людей – низькі заробітки – колектив хороший й готовий виконувати будь-які завдання. Наразі виготовляють швидкозшивачі.
Люди зізнаються, їхня робота – не з легких.
Сьогодні підприємство і справді жевріє, хоча, раніше, зізнається пані Ганна, процвітало. Жінка з 75-го року тут – ті часи називає золотими.
Сьогодні зарплата робітника – десь півтори тисячі гривень в місяць. Це – за п’ятиденний чьотирьохгодинний робочий день. Люди кажуть, на заробітки б не скаржилися, якби вчасно отримували зарплату.
Борги по зарплаті, борги перед комунальниками – підприємство практично на грані банкрутства, каже директор. Сергій Кириченко додає, сюди прийшов 7 місяців тому як кризовий менеджер. Зробити більше, аніж зробив, наразі не може. Його заслуга – зменшення суми заборгованості від 650 до 534 тисяч.
Чоловік додає, на тому, що робить підприємство наразі не заробляє.
А, отже, і гроші платити немає звідки. Для того, аби вони з’явилися, каже директор, підприємство потрібно переоснастити. А для цього потрібні кошти. На жаль, вкладати їх у підприємство УТОСу сьогодні ніхто не поспішає. Хоча надія є.
