Храм, ікони, вишиванка і люди, які знають справжню ціну слова «захист». Четвертий етап благодійного фотопроєкту «Жіноча гідність крізь століття» отримав продовження- «Гідність, загартована війною». У його кадрі — діючі військові, ветерани та військові капелани. Для одних ця зйомка стала незвичним досвідом. Для інших — можливістю показати суспільству не лише військову форму, а й людину за нею: ту, яка пройшла через війну, біль і втрати.
Цей етап — не окрема історія. Він продовжує проєкт Жіноча гідність крізь століття, який упродовж попередніх років через жіночі образи розповідав про українську культуру, традиції та незламність. Творіння, втілене у життя за ініціативи голови Хмельницької обласної ради Віолети Лабазюк, у співпраці обласної ради та Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва. Перший етап традиції хусткування — був присвячений українській хустці, її історії, особливостям носіння та традиціям, які збереглися в різних куточках Хмельниччини. Другий прикраси — показав етнічні прикраси, що залишилися у спадок від попередніх поколінь. А третій етап Незалежна. Вільна. Незламна — уже про сучасну українку. Жінку в діловому образі, яка тримає тил, підтримує чоловіка на фронті, працює, волонтерить і своєю щоденною працею робить внесок у Перемогу.
Цього разу локацією для календаря обрали не фотостудію, а храм. І не просто так. Це місце, куди приходять помолитися за побратимів, попросити сили перед дорогою на фронт або витримати тортури у російських катівнях, згадати тих, хто вже не повернеться.
Кожен такий портрет — це спроба зафіксувати не лише обличчя людини, яка пройшла війну. Це про стан, у якому сьогодні перебувають наші захисники. Про досвід, який не завжди можна передати словами. Про віру, біль, силу і повернення до життя після фронту. Саме тому для фотографа важливо було не просто створити красивий кадр. А дозволити кожному герою залишитися у ньому собою.
Для людини, яка бачила війну на власні очі, віра часто набуває зовсім іншого значення. На фронті вона може бути тихою молитвою за побратима, думкою про тих, хто чекає вдома, надією повернутися живим. Надзвичайно емоційною стала зустріч із храмом для ветерана Сергія Линка. Каже — після пережитого на війні святиня особливе місце.
У цих світлинах — не лише портрети військових. У них — продовження того самого задуму, який проєкт розповідає від першого етапу. Від української хустки — до прикрас наших предків. Від образу незалежної, вільної та незламної жінки — до тих, хто сьогодні зі зброєю захищає право України залишатися собою. Бо українська культура — це не лише те, що ми отримали у спадок. Це те, що сьогодні захищають і передають наступним поколінням.
Сьогодні ці кадри — про війну. Але завтра вони стануть частиною нашої історії. Історії про тих, хто у найважчий час не дозволив зруйнувати те, що українці берегли поколіннями.
