Подвір’я Зінаїди Михайлівни Пенкальської сьогодні зустрічає гостей – 4 дітей ювілярки приїхали привіти маму з днем народження. А наймолодша, 5-та донька разом із чоловіком проживає тут – у великому родинному будинку. Зінаїда Михайлівна 90-ий день народження зустрічає у доброму гуморі. А найголовніше – в оточенні найрідніших. Вона зі своїм тепер уже покійним чоловіком Петром Францовичем все життя присвятили педагогічній діяльності.
У Пенкальських є гарна традиція – приїздити до мами у Дубівку та наймолодшої сестри Олі на усі родинні та релігійні свята.
Уже понад 16 років голови родин Петра Францовича нема на цьому світі. Справедливий батько, прекрасний педагог та директор школи виховав не одне покоління учнів. Нині у Дубівці є вулиця імені Петра Пенкальського. І першим стоїть цей будинок, а далі школа, де він із дружиною працював.
Характеризує родину Пенкальських душевність та простота. Кожен із дітей торував свою життєву стежину, але ніколи діти не боялись труднощів, допомагали одне одному. Теплі відносини зберегли і дотепер. Донька нашої ювілярки Валентина працювала у Кам’янець-Подільському, потім була на півночі, повернулась знову до цього до міста – звідти зі школи пішла на пенсію.
Ще одна донька Зінаїди Михайлівни, Алла, також проживає у Кам’янець-Подільському. Каже, батьки навчили бути готовими до будь-якої роботи.
Син Зінаїди Михайлівни Аркадій закінчив харчовий технікум, потім служба в армії, робота на газопроводі – нині проживає зараз у Гусятині. Навідується часто до мами.
Наймолодша із дітей Зінаїди Михайлівни – Ольга, проживає разом із мамою. З господарства лише кури, індики, собака та котики. Плекає квіти біля будинку та завжди на зв’язку з великою родиною.
Найстарший син, Анатолій, згадує смачні черешні із саду та мамині смаколики. Це найтепліші спогади дитинства.
Додає, батьки навчили найголовнішому – робити добро. І це Анатолій Петрович переніс у свою сім’ю.
В усіх Пенкальських – чудові голоси. До війни часто наспівували українські мелодії. Нині, кажуть, не той час. Та в день народження мами на сільському подвір’ї стиха звучить пісня про найріднішу – про її турботливі руки та ласку, яку завжди порівну розподіляла поміж 5 дітьми.
Нині Дубівка невеличке і малолюдне село. Проте сюди завжди лежить серце дітей, адже тут проживає найдорожча людина – їхня мама.
