Володимир Терновий декламує власні вірші й співає пісні. За життя їх було багато, – сумних і веселих, про війну, кохання, медицину. Розповідає про три основних віхи свого життя.
Так склалося життя, що рідні усі далеко. Всього у Володимира Тернового п’ятеро дітей, п’ятеро внуків. А сам чоловік вже третій рік проживає у Хмельницькому геріатричному пансіонаті. Про своїх рідних пише книгу «Викохаю лозу мою Тернову». Каже, література, поезія і проза – це його друге життя.
Писати вірші й прозу Володимир Терновий розпочав ще з чотирьохрічного віку. За що вже змалку радянська влада не була до нього прихильною.
За словами Володимира Тернового, його третє життя – це медицина. Має 50 років лікарського стажу. Є почесним і заслуженим донором України. Працював на швидкій допомозі.
Про медицину у своєму житті пише книгу «Тест на совість». Та декілька книг про російсько-українську війну,- «Розколотий дзвін», «Камінь з пращі», «Махнутися мечем», «Ярило горло перетяли». Щодня о 8 ранку записує зведення з фронту з телевізійних етерів.
Слова до майбутніх книг можуть з’явитися випадково і диктує саме життя. До прикладу, як ось ця оповідь «Під жаром блискавиці».
Будуть у книгах і розповідь про родичів, які загинули на фронті. Але, обов’язково – і оптимістичні рядки.