На Ярмолинеччині соцпрацівниця ледве не звела підопічну в могилу. Жінка тримала пристарілу майже півроку під замком, категорично не допускала відвідувачів і планомірно споювала. Син потерпілої – 67-річної Софії Пастернак певен, усе це було зроблено задля власного збагачення. Адже своїй доглядальниці пенсіонерка відписала усе – заповітом. Тому, смерть його матері була б їй якраз на руку.
Знайомтеся, це – Наталія Легка. Жінка десь 20 років – соцпрацівник. Працює з людьми, яких, як сама зізнається, недолюблює.
Каже, мріє поїхати за кордон, щоб заробляти. Бо, незважаючи на озвучені статки, хоче, як і всі ми, більшого.
Небажання спілкуватися із селянами у соцпрацівниці з’явилося нещодавно. Жителі Слобідки Глушковецької збунтувалися проти Наталії Легкої, бо, кажуть, остання ледь не звела у могилу їхню односельчанку. Софія Пастернак, котра перебувала на обслуговуванні в державної помічниці, вже тиждень у реанімації.
Люди кажуть, саме соцпрацівниця напувала пенсіонерку. Зачинила її від світу і почала професійно обробляти – то сама, то за допомогою родичів.
Ось так пані Софія виглядає сьогодні (00052) – після отриманого державного догляду. Жінка не говорить і не ходить. Хоча ще у лютому бігала до сусідки.
Син Софії Пастернак – пан Руслан, як і селяни, переконаний, такі зміни в здоров’ї матері – справа рук тільки соцпрацівниці. Адже смерть найріднішої вигідна тільки одній людині.
Пенсіонерка заповіла усе – 3 паї і будинок – своїй доглядальниці, залишивши рідну дитину ні з чим.
Пан Руслан переконує, його головна мета – не гроші, а здоров’я матері і покарання винних за те, що вона злягла. Чоловік вже звернувся до правоохоронців. Останні почали проводити перевірку.
До речі, скарга сина на соцпрацівницю – не перша. Адже раніше з заявою не у поліцію –до її керівнички звертались селяни. Лариса Василик переконує, ситуацію досліджувала, утім, довести нічого не може, хоча, переконує, порушення є.
Найдивніше те, що согцпрацівниця на камеру жодного із зазначених керівничкою порушень не заперечує. Наталія Легка не приховує, підопічну закривала, бо та боялася.
І поїла. Утім, виключно слабоалкогольними напоями.
За такий догляд, каже соцпрацівниця, і має отримати спадщину. Заповіт – не її вимога, а ледь не остання воля підопічної.
Віддавати що-небудь кому-небудь панянка ,каже, не збирається – уповає на суд. Син же пані Софії неабияк сподівається на правоохоронців. Каже, таким людям – не місце у соціальній системі.
АВТОР: Такої ж думки притримуються й селяни. А, от, соцпрацівниця, вини у скоєному не бачить і вже переплановує своє майбутнє.