Вони першими пішли на фронт. Мало не з Майдану вирушили захищати Україну від російського агресора. Їх не змушували та не просили. З власної волі вони вирішили ризикувати своїм життям та творити нову історію нашої держави. До дня українського добровольця ми поспілкувались із хмельничанами, які воювали на сході. Дізнались – що спонукало їх йти на війну. Перший наш співбесідник – Вадим Кадиров.
Три місяці без обстрілів та вибухів. Вадим Кадиров комісувався із ЗСУ 30 листопала 2019 року. Він один з тих, хто першими стали на захист країни та вирушили на фронт у складі добровольчого батальойну.
До війни Вадим займався ремонтом автівок. Та у 2014 році життя чоловіка змінилось докорінно. За плечима у Вадима – служба у радянській армії та військове училище. Він з молоду звик до зброї та знав, як нею користуватись. Та перший обстріл, під який потрапив у селищі Чернухіно, запам’ятав назавжди.
Тоді, на щастя, все обійшлось. Та за час служби Вадим мав одне поранення і чотири контузії. Та навіть поранення не могли стримати чоловіка. Каже, якось втік із госпіталя, тому що його батальйон змінював місце дислокації. Добровольці готові були навіть жертвувати такими довгоочікуваними та рідкими відпустками.
Вадим Кадиров каже, якби у цю хвилину йому сказали, що він потрібний на фронті – збори забрали б кілька хвилин. Чоловік переконаний, кожний, хто пішов чи то з власної волі, чи то за повісткою на фронт – є добровольцем. Доброволець розуміє, коли треба діяти, він не чекає закликів. Він тихо робить свою справу.
