Він був справжнім, умів дружити та одним із перших поніс Слово Боже на передову. Таким рідні, друзі, знайомі й побратими пам’ятають військового капелана Андрія Дурдаса. Отець із позивним «Падре» відійшов у засвіти 17 квітня 2026 року. Цей вечір присвятили спогадам про його життя, служіння та моменти, які назавжди залишаться в пам’яті тих, хто його знав.
Та, мабуть, найкраще про людину розповідають ті, хто ділив із нею не лише службу, а й життя. Дружина Андрія, Наталія Дурдас, пригадує: саме він уперше показав їй війну зблизька. Не ту, яку бачать на екранах, а справжню — з її запахами, болем і людьми, які щодня ризикують життям. Та поїздка змінила її назавжди.
Згодом допомога військовим, реабілітація ветеранів і підтримка їхніх родин стали частиною життя Наталії. І сьогодні вона дедалі частіше помічає: багато того, що продовжує робити, колись розпочав Андрій. Він умів вигадувати, об’єднувати, переконувати й надихати людей не боятися нового.
Андрій Дурдас був людиною, яка не вміла стояти осторонь. Ще у 2014 році, коли українські військові потребували підтримки після важких боїв, він одним із перших вирушив на передову. Щомісяця їздив до бійців в АТО, згодом підтримував їх і під час ООС. Для нього капеланство було не просто покликанням — це була можливість бути поруч із тими, кому найважче. А коли настав час, Андрій офіційно став до лав війська. Це вирізати
Віра в Бога, любов до України, турбота про родину й підтримка військових були частиною капелана. Він не просто говорив про те, що правильно, — він так жив. І саме за це його поважали, цінували й пам’ятають.
Саме за його ініціативи у 2021 році на території військової частини, де він служив, розпочали будівництво каплиці Святого великомученика Юрія Переможця. Тоді заклали наріжний камінь, а у 2024 році будівництво завершили за підтримки благодійного фонду родини Лабазюк «Ми поруч».
Сьогодні в каплиці відбуваються недільні служби, хрещення та вінчання військових. Тут також прощаються із захисниками, які повертаються додому «На щиті». У цих стінах — і молитва за живих, і пам’ять про загиблих. Усе те, чому Андрій присвятив своє служіння.
Молодший лейтенант капеланської служби Андрій Дурдас жив вірою, служінням і любов’ю до людей. Він підтримував військових на передовій, допомагав тим, хто переживав найважчі випробування, і залишав після себе справи, які продовжують об’єднувати людей. Його серце зупинилося передчасно. Та залишилися друзі, які пам’ятають його дзвінки, побратими, які не забувають його підтримки, родина, яка продовжує його справу, і каплиця, де щодня звучить молитва.
І, найкраще, що можуть зробити ті, хто любив Андрія Дурдаса, — продовжувати те добро, яке він залишив після себе.
