Нове життя Олександра Дармороса: хмельницький атовець бігатиме марафон у США. Боєць 8 полку спеціального призначення протягом півтора року проходив реабілітацію у Штатах – чоловіка рятували після надважкого поранення. 25 березня 2016 року він виконував бойове завдання у місті Золоте, що на Луганщині і підірвався на піхотній міні. В результаті 33-річний Олександр втратив зір та ногу, але не втратив віри у майбутнє. Наразі він активно займається спортом, аби достойно представити Україну під час 10-кілометрового забігу серед ветеранів та учасників бойових дій, котрий вже незабаром відбудеться у Вашингтоні. А ще самовдосконалюється, вивчаючи психологію. Адже сьогодні повернувся на службу до рідного 8 полку на посаду штатного психолога.
Знайомтеся, це – Олександр Дарморос. Боєць 8 полку спеціального призначення вже понад 2 роки вчиться жити після війни. 25 березня 2016 року вона забрала у нього здоров’я – він підірвався на протипіхотній міні – втратив зір та ногу, але не втратив віри – у себе та майбутнє. Зізнається, сили боротись одразу після поранення з’явилися завдяки неабиякій підтримці небайдужих людей.
Олександр переконує, після усього, що пережив – переосмислив сенс свого життя.
Вже кілька місяців поспіль атовець готується до марафону морської піхоти, що незабаром стартує у США. Забіг на 10 км відбудеться у Вашингтоні у рамках програми реабілітації учасників бойових дій.
33-річний Олександр не приховує, завдяки спорту вдалося суттєво схуднути, а ще – краще почуватися і жити, радіючи кожному наступному дню.
На тренуваннях Олександр ніколи не буває один. Поруч нього завжди – найкраща подруга і очі – ретривер Хенна. 2-річна американка для атовця – не просто собака-поводир, а справжній член сім’ї. Вона – хороша помічниця, хоча не без недоліків.
Про власний характер Хенна забуває лише тоді, коли господар надягає на неї харнес – це спеціальна ручка, за допомогою якої собака веде Олександра. Атовець каже, незважаючи на те, що пес – дресирований – знає як і може доставити його із точки «а» у точку «б», гуляти нашим містом не наважується, адже для незрячих із собакою-поводирем в Україні немає жодних умов. Погані дороги, безпритульні пси і люди, котрі не ігнорують шансу погладити поводиря, чого робити категорично не можна. А ще відсутність законодавства щодо собак-поводирів.
Олександр каже, хотілося б, аби закон, котрий врегулює такі питання в Україні нарешті прийняли. Хоча розуміє, до цього далеко. Тому мріє – багато про що.
А ще про мир, котрий – не мрія, а майбутня реальність.
