Насилля важко розпізнати, але від нього можна втекти. Наступний наш сюжет – як приклад для тих жінок та чоловіків, які або фізично, або морально потерпають від благовірних. Наша історія – про 23-річну дівчину Валентину, котра не стала терпіти знущань свого власного чоловіка і з двома малолітніми дітьми змогла втекти – з Молдови до України. Наразі жінка зі своїми хлопчиками в безпеці – у обласному центрі соціально-психологічної допомоги. Каже, тут їй допомогли і впоратись з психологічною травмою, і відновити документи, і стати на ноги. Сьогодні у Валентини – грандіозні плани на майбутнє, адже, як сама вважає, її життя тільки почалось.
Життя 23-річної Валентини далеко не схоже на казку. У три роки дівчинку вилучили з сім’ї. Батьків своїх не пам’ятає, бо відтоді їх більше не бачила. Дитбудинок – інтернат і випускний. Вчилася гарно, тож, вдалося вступити до вишу. Мріяла стати педагогинею, утім, не склалося. На заваді стало кохання.
Валентина каже, чоловік спершу був просто мрією. Молодий, статний, при посаді, у погонах і з перспективами. Тож коли запропонував руку і серце – навіть секунди не думала. Далі було весілля і переїзд на батьківщину благовірного – у Молдову. Там народився первісток. Щастя подружжя на цьому, на жаль, і закінчилось. Чоловік звільнився з армії і почав пити.
Валентина пригадує, коли побив вперше, навіть не думала його полишати. Адже зранку були і вибачення, і обіцянки – цього більше не повториться .
Аби примиритися з благовірним Валентина зважилася на другого сина. Утім, нічого так і не змінилося. Чоловік пив все більше і більше, бійки у хаті з часом просто стали традицією. Жінка пригадує, терпіти стала несила, тож, вирішила тікати. З двома дітьми, з чужої країни вирватися було важко. Втім, вихід таки знайшла. Благовірного попросила поїхати в гості до родичів. Тут на неї вже чекала сестра. Далі була заява в поліцію і нове – незалежне життя.
Наразі Валентина зі своїми хлопчиками в безпеці – у обласному центрі соціально-психологічної допомоги. Каже, тут їй допомогли відновити документи, стати на ноги й побачити власне майбутнє.
Директорка центру Валентиною захоплюється. Адже жінка зробила усе, аби вийти із ролі жертви. Найголовніше тут розпізнати насильство й почати діяти. До втечі готуватися треба ретельно.
Алла Андрейчак каже, чимало жінок, потерпаючи від насильства, поліції насправді бояться, адже переконані, кривдник буде мститися. Насправді ж, усе це далеко не так.
Опиратися, заручившись підтримкою легше, допомоги просити не соромно. Тим паче, що вона поруч. Головне – зробити свій перший крок.
