Дійти далі сходів магазину Сергій не міг – там сидів, очікуючи на швидку. Лікарі приїхали швидко і діагностували у хлопця високий тиск. На щастя, з ним – нічого серйозного. Хоча, як кажуть, осад залишився. Аби довести Сергію і собі, що байдужість – не правило, а виняток, ми якраз і зважились на свій експеримент.
Того дня погано почувати себе хлопець почав іще на роботі. Каже, ситуація не була критичною, а живе недалеко, тож вирішив потихенько іти додому. Пройшовши буквально пару сотень метрів зрозумів, далі не може. Пригадує, ноги підкошувались, а серце неприродно швидко забилось. На вулиці було пусто, тож за допомогою пішов у магазин. Зайшовши, побачив продавчиню і попросив викликати швидку. Натомість жінка попрохала хлопця вийти із магазину.
Далі сходів елітного магазину хлопець щоправда піти не зміг. Пригадує ,тоді просто сидів на цементі ,а в голові проносилися страшні думки.
На щастя, без допомоги хлопець не залишився. Повз проходив іще один наш колега. Віталій пригадує, коли побачив Сергія – той був білий як смерть.
Як виявилось пізніше, карету швидкої таки викликала сама продавчиня. Хоча, переконаний Віталій, це жінку не виправдовує. Хлопець певен, її вчинок – недостойний.
Суть експерименту – доволі проста – хлопцю раптово стає погано. Посеред натовпу він чекає на допомогу.
Чимало людей і правда проходили повз, нібито поспішаючи.
Хоча, більше хвилини без допомоги Роману сидіти не доводилося.
Власне, це те, що ми й хотіли довести. Хмельничани – не байдужі до людської біди. В цьому ми були впевнені і до експерименту, адже в силу своєї професії не раз стикалися із людською добротою і чули слова «а може вам допомогти?».
Як-то кажуть, світ не без добрих людей. І випадок, котрий стався з Сергієм – не правило, а виключення із правил. Ми спеціально не ходили до того магазину і не шукали саме ту продавчиню. Сподіваємося, вона впізнає себе і зрозуміє свою неправоту. Сергій каже, навіть він не тримає на неї зла і просто бажає, аби та залишалась людиною.
