Вони були пліч-о-пліч у бою і не покинули один одного у мирі. У Кам’янці-Подільському ветерани неоголошеної війни об’єдналися в організацію, яка опікується місцевими атовцями. Нині у лавах – близько сотні колишніх бійців. Чи не кожен має інвалідність. Попри це, гасло фонду «Ніхто крім нас», а назва «Наші». Головне завдання – відшукати своїх і допомогти адаптуватися у подекуди не райдужних реаліях мирного життя. Кілька днів тому хлопці знайшли у селі Кульчіївці самотнього і майже безпорадного вояка 93-ї бригади. Чоловік живе у напіврозваленій хаті без води і газу, а пересувається на зламаному інвалідному візку. Однак, не скаржиться, не втрачає надії і радіє кожному прожитому дню.
На порозі хати побратимів і журналістів зустрічає сивочолий боєць.
Ще три роки тому Валентин Садлівський зі зброєю у руках у складі 93 бригади захищав незалежність України на Сході. Нині прикутий до інвалідного візка.
Наслідки контузії далися взнаки не одразу. Ще донедавна Валентин міг самостійно з палицею пересуватися хатою. Однак у квітні ноги остаточно відмовили.
Тепер 54-річний ветеран – інвалід першої групи загального захворювання. Із пенсією у 3,200. Рік на передовій держава йому пробачила.
Побратими взялися не лишень за відновлення соціальної справедливості, а й за побутові негаразди. Незабаром проведуть у хату воду і підключать газ. А поки привезли не новий, але сучасніший візок. До слова, «колесами» поділився інший боєць, який втратив на війні ногу і руку.
Під опікою кам’янецьких благодійників близько сотні захисників. Попри наявні успіхи, хлопці хочуть аби і держава не забувала своїх героїв.
Лишень на території Кульчіївецької сільської ради нині проживає 25 атовців. Доля у кожного різна: не усі з них працевлаштовані, дехто зловживає алкоголем. Голова каже, робить що може.
З них лишень Валентин Садлівський не ходячий. Однак, оптимізму захисник не втрачає, бо вірить, обов’язково знову навчиться ходити. Головне, каже підтримка і турбота!
