Спустошує міста, забирає дитинство у найменших та одягає матерів у чорні хустини. Усе це наслідки війни, які так чи інакше відчуває кожна родина. В одній — чекають свого захисника додому на ротацію, в іншій — сподіваються на його повернення з полону. Найважче ж батькам хоронити дітей.
Марійці Ємельяновій — 10 років. Проте її безтурботне дитинство закіничилось у 7. Саме тоді у рідному Харкові дівчинка вперше відчула вибухи та зрозуміла значення слова «війна». Вже два роки вона разом із мамою проживає у Хмельницькому, проте спогади про друзів та рідний будинок у серці дівчинки викликають тугу.
Понад 30 років трудового стажу має вчителька ліцею №11 Світлана Жук. Повсякчас її оточують допитливі дитячі очі. Каже, любить непосидючих учнів. Її єдиний син також працював у школі та мріяв про кар’єру військового.
Та Павло Жук полишив посаду вчителя і в листопаді 20 року пішов на службу в ЗСУ за контрактом.2 жовтня 2022 року помер внаслідок важких поранень, отриманих на Херсонщині. Захисник писав вірші, римує і пані Світлана та мріє видати збірку синових рядків. Безвісти вважається зниклим і брат педагогині. Свою втрату трансформує у волонтерську роботу.
Війна руйнує будинки, знищує грань між справедливістю та безкарністю та найжахливіше — забирає найрідніших. І тим хто поруч, головне — вислухати або мовчки підставити плече допомоги. Беззахисними перед війною можуть виявитись і діти і дорослі.
За майже три роки великої війни суспільство сповна відчуває наслідки — втрату кращих синів та дочок українського народу, психологічне несприйняття реальності та люту ненавистю до ворогів.
