В ніч із 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Михайло Григорович Присяжнюк – людина, яка брала безпосередню участь у ліквідації цього страшного лиха. Енергетик з багаторічним досвідом, слюсар енергоремонтного підрозділу Хмельницької АЕС поділився пережитим і побаченим у Чорнобилі в грудні 86-го. На момент аварії Михайло служив у військовій частині з охорони Рівненської АЕС.
Відрядження на пошкоджену Чорнобильську АЕС Михайлові з колегами довелося їхати в грудні 1986-го. Там він виконував обов’язки начальника варти. Кожна зміна тривала добу, вахта — місяць. Минуло чотири десятиліття, а спогади про побачене і сьогодні дуже болючі.
Михайло Григорович зі сльозами на очах розповів про покинутих виснажених коней, які у пошуках їжі та притулку приходили на блокпости. Про моторошний рудий ліс, нескінченні переодягання, дезактивацію приміщень і територій, невідомість і страх.
Невдовзі після повернення з Чорнобиля Михайло перевівся у підрозділ з охорони Хмельницької АЕС. Перед пуском першого енергоблока роботи було тут дуже багато, а з 1996-го, звільнившись зі служби та маючи спеціальну освіту, почав працювати слюсарем з ремонту компресорних установок. Виробничий стаж Михайла Григоровича – три десятиліття. Чорнобильський досвід не відвернув його від атомної енергетики. Навпаки, чоловік вважає, що це найперспективніша галузь.
Життєві шторми, одним з яких був Чорнобиль, ихайлові допомагає долати родина, дружина, яка також давно працює на Хмельницькій АЕС, і двоє чудових синів, які займаються реабілітацією та волонтерством. Михайло Присяжнюк належить до категорії тих чоловіків, які у важкий для своєї батьківщини час просто роблять те, що потрібно, бо хочуть бачити землю квітучою, а українців щасливими.
Вкотре переконуємося, що світ тримається на людях зі щирим серцем і працьовитими руками.
