СИЛЬНІ ЖІНКИ НЕСКОРЕНОЇ УКРАЇНИ – ПРО ТЕ, ЯК МАМИ ТА ДРУЖИНИ У ТИЛУ НАБЛИЖАЮТЬ ПЕРЕМОГУ

156

Вже три роки у Малиничах діє гурток образотворчого мистецтва. Діти малюють різними техніками, а з часу великої війни це стало своєрідним антистресом. Викладає для дітей різні техніки Ганна Терехова.

Анна разом із дітьми та волонтерами перетворює військові трофеї на розписані полотнища. Такі лоти продає на аукціонах, а на виручені кошти відправляє на ЗСУ. Адже чоловік художниці –  нині у лавах захисників.

Мистецтво стало для Ганни не лише способом відволіктися, а й заробити гроші для захисників. Жінка уже брала участь у безлічі благодійних аукціонів, постійно їздить на схід. Стійкості та витривалості цій тендітній художниці не позичати, наснаги до роботи та волонтерства, каже, додають учні. Вірить, попри труднощі, Україна є і буде вільна та незалежна. А кожна дружина дочекається свого захисника.

А це вже інша громада – Розсошанська. Місцевий ліцей тут очолює Оксана Онищук. На цій посаді вже понад 17 років. Вона організовує, планує, навчає та сама вчиться, адже війна стала викликом для всіх. До ладу довелося привести підвальне приміщення. Нині, у час тривог, тут проводять уроки та дозвілля ті, хто завтра розбудовуватиме Україну.

Жінка каже, без вагань би вступила в лави ЗСУ, якщо буде нагальна потреба. Поки ж здобуває важливий у поствоєнній реабілітації фах військового.

З перших днів великої війни в укритті діти та вчителі виготовляли свічки, розвальовували стіни та співали пісні. Працівники та випускники ліцею нині в лавах ЗСУ.

Опустити руки, зневіритись – в кожного в житті, під час боротьби може з’явитись така думка. І це природньо, каже пані Оксана. Проте вона вірить у мужність українських жінок, бо вони нищать ворога, виховують дітей, волонтерять та дбають про дім, поки чоловіки боронять Україну. Побувала на деокупованих територіях, виховує двох дітей та чекає на повернення свого захисника – усе це про Анну Дзецюх. У професії жінка понад 13 років. Щодня доводиться мати справу із травмами та стресовими ситуаціями, адже працює на станції швидкої допомоги. Лікарка у складі бригади їздила на деокуповані території – каже, зустріла безліч людей, які потребували допомоги.

Нині чоловік на передовій, а діти дуже сумують за татом. Менший, каже Анна постійно питає коли той повернеться, а старший у свої 14 вже став маминою підтримкою та захисником.

Берегині, борчині, захисниці та передовсім ніжні матері та турботливі дружини. Усе це про українських жінок та наших героїнь. Вони не зламались у час війни, вони щоденною працею надихають інших на боротьбу в ім’я України.

" " " "