У Старокостянтинові триває сезон цукроваріння. На місцевому підприємстві щороку втілюють сучасні технології, аби на виході мати продукт високої якості. Як і всі виробничники, там відчувають брак кваліфікованих кадрів. Однак шукають вихід із ситуації. Нещодавно завод відсвяткував 120 років з часу заснування.
Аби на виході отримати цукор найвищого ґатунку – потрібно дотримуватись усіх технологій. На Старокостянтинівському цукровому заводі кожен процес автоматизований. Буряк розпочинає свій шлях на цих потужностях на пункті прийому. Вантажівки привозять сюди сировину із полів. Вночі на конвеєр надходять солодкі корені , що зберігаються на бурякопункті.
Стрічка конвеєра передає сировину у цехи. Там буряк миють та відділяють від каміння. Після подрібнення технологи добувають сік та жмих.
Раніше сировину на переробку подавали з допомогою води – так корені втрачали цінні речовини. Цього року на підприємстві запровадили суху подачу буряка. Таку технологію цукровари застосували першими в Україні.
Запровадили на підприємстві і безтарне зберігання сировини. Нефасований цукор відвантажують для великих підприємств. Це економить час та робочу силу.
Як і на кожному підприємстві, тут відчувають відсутність державних програм із підтримки галузі та брак кваліфікованих кадрів. Вузькопрофільних спеціалістів навчають уже на виробництві, адже профтехзаклади не готують робітників для цукрової галузі.
Раніше в Україні працювало 192 цукрових заводи. Зараз їх залишилося 33 – частина із них перебуває у законсервованому стані. На Хмельниччині сезон цукроваріння цього року відкрили лише 4 підприємства.
