Неможливо забути. У Хмельницькому вшанували жертв Голодомору. Сум, відчай і зневіра – відчуття, якими жила Україна в 1932-33 роках. Сотні тисяч людей загинули з голоду. Тому запалені лампадки і квіти поблизу пам’ятників стали символом трагічних події.
Ціна життя надвелика. Вже ніяка толерантність і вибачення не зможуть повернути людей, яких забрав Голодомор. Нині, коли столи завжди наповнені, важко уявити, що відчували люди, які залишилися без нічого. Тому сучасним українцям залишається лише пам’ятати і шанувати ті роки, які кардинально змінили хід історії. Вже традиційно в останню суботу листопада містяни збираються поблизу пам’ятника Ангела Скорботи, аби запалити лампадку і помолитися за душі закатованих голодною смертю.
Понад рік тривав геноцид українського народу. За підрахунками істориків тоді загинуло майже чотири мільйони людей.
Пані Світлана кожного року запалює лампадку. Для неї це непересічна подія. Каже, найстрашніше в цій ситуації – не голодні тортури, яким піддавалися люди, а ті вчинки, на які вони були змушенні йти задля порятунку близьких. Тому історії своїх сусідів згадує зі сльозами на очах.
