Похоронили заживо. На Старосинявщині 26 людей живуть за межею цивілізації. Потрапити сюди практично нереально, бо нема доріг і давним-давно не ходить транспорт.
А, от влада забула і згадувати, здається, не збирається. В населеному пункті відсутній не лише транспорт та дороги. Тут немає елементарного – продовольчого магазину. Люди розповідають, раз на тиждень їм завозять хіба що хліб.
86-річна Інеля Карлівна лишень почула, що в селі заревів мотор автівки одразу кинулась дивитися – чи не лікарі приїхали. Жінка розповідає, страждає від високого тиску. Сьогодні, ділиться, від ранку паморочиться і болить голова. Зважаючи на те, що медика на території населеного пункту немає, каже, в Олександрівці рятується хто і як може.
Шістдесятидев’ятирічний Станіслав Йосипович додає, таблетки й досі купують за рецептами, котрі виписував ще фельдшер Олександрівського ФАПу. Каже, чоловік був на своєму місці. І в сніг, і в дощ – щотижневий подворовий обхід пацієнтів у нього був за правило.
Пилява – найближчий до Олександрівки населений пункт. Там медики є і працюють. Правда, до цих людей зачасту чомусь не доходять.
Зважаючи на це, в Олександрівці кожен самотужки шукає вихід із ситуації, що склалася. 70-річний Станіслав Павлович, котрий доглядає дружину – інваліда-колясочника, каже, коли їй потрібна допомога медика викликає сина. Той виїздить до батьків і везе їх у місто – в ЦРЛ – власною автівкою. Якщо погода сприяє. Бо боронь Боже екстренна допомога знадобиться після сильного дощу чи снігопаду – до Олександрівки не добереться ніхто. А, от, влітку сюди навіть можна викликати швидку. Ми спробували.
Чекати на медиків довелося близько 45 хвилин. Лікарі швидкої навіть не заперечували – спізнилися, утім, то – не їх вина.
Як виявилось, реформована екстренна медична служба Старосинявщини налічує лише дві автівки. Перша – та, на якій приїхали, друга – легкова – нею до Олександрівки ніяк не дістатися. Тож, те, що транспорт взагалі прибув на виклик нам шалено пощастило. А, от, тим, хто потребував допомоги медиків після нас – не дуже. Коли два авто роз’їздяться до людей на швидкій просто немає кому взяти слухавку. Все тому, що посади диспетчера реформатори не передбачили.
Лікарі додають, те, що реформованій екстреній медичній допомозі Старосинявщини конче потрібен диспетчер – говорили не раз. Відповідь отримували чітку і зрозумілу – немає фінансування. В обласному Департаменті охорони здоров’я повідомили, Старосинявський – не єдиний район у краї, де такої посади просто не передбачено.
Очільник департаменту каже, в майбутньому, в області має з’явитися єдина диспетчерська служба – цього вимагає реформа. Строків не називає і не пояснює як саме має працювати швидка до появи проєвропейського ноу-хау. Додає, незважаючи на такі нюанси, місцеві все ж таки можуть розраховувати на лікарів. Адже, переформатування медичної галузі орієнтоване виключно на людину. В Олександрівці, до прикладу, має бути пункт тимчасового базування – створити його мали на базі ФАПу.
Власне, ось так виглядає Олександрівський ФАП сьогодні. Лікарями тут і не пахне. Є залишки роботи дільничної виборчої комісії – закони, прапор і навіть склянка з виделками. Люди кажуть, тут руїна, бо на них давно уже поставили хрест. Очільник медицини області, щоправда, із цим категорично не згоден.
Власне, хто має слідкувати за здоров’ям жителів Олександрівки за часів реформи ми так і не зрозуміли – чи то лікар на пункті тимчасового базування, чи амбулаторія практики сімейної медицини – чиновник, здається, і сам заплутався. Нікого не слухає і захищає підлеглих, мовляв, в всіх бідах місцевих винні дороги, влада, і навіть люди. Лише не медики й не керівництво області. Заступник губернатора, до прикладу, певен, Хмельниччина у сфері переформатування медицини – одна із кращих.
Що саме робиться в Олександрівці чиновник пояснити ніяк не може, бо не бував в закинутих краях. Каже, про ситуацію після приїзду журналістів дізнавався – йому доповіли – там все нормально. І навіть без медичної реформи.
А поки чиновництво певне у власній правоті та успіху із яким вони впроваджують реформи, жителі Олександрівки й далі живуть як жили. Певні, за 5 років села не стане – люди вимруть фізично, хоча морально й неофіційно кожного з них, здається, давно вже похоронили.
