Допомагати іншим – це вже залежність, каже Катерина, і цим вона займається понад 10 років: колись важкохворі дітки, тепер переселенці та постраждалі від війни.
Чернівецькі волонтери завжди там, де потрібна допомога, пише Медіа агенція АСС. Купують берці для військових, шукають житло переселенцям, організовують мобільний хоспіс для невиліковно хворих дітей. Їх критикують та намагаються обдурити, але вони продовжують допомагати.
Отримуйте новини в Telegram
«Все, що ми робимо, робимо для себе, а не для когось. Для себе. Бо коли чекаєш на «дякую» – вигораєш швидко. А коли усвідомлюєш, що робиш для безпеки і для країни та своїх дітей – тоді ніколи не вигораєш. Я називаю всіх нас волонтерів – адреналінозалежними марафонцями. Ми звикли працювати безупинно. І так уже понад 10 років. Я роблю це для себе, щоб онуки жили в нормальній країні без війни. Наш світ – це наше оточення. Зробимо його комфортним», – розповідає Катерина Пономарьова.
* Публікацію підготовлено у рамках проекту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.
Медичний хаб
Волонтер – стратегічний менеджер, продовжує жінка. Тому що все має бути організовано та правильно розраховано. Разом із Катериною працює ціла команда вмотивованих людей. Вони керують процесами на 5 різних складах.
Один із них – медичний хаб. Це партнери з міжнародної організації CUAMM, італійські донори. Усі коробки з медикаментами – це допомога з Італії, США, Іспанії. Вся вона йде Україною. Волонтери розвозять ліки згідно з листами-зверненнями від українських цивільних госпіталів.
«Людям ми ліки не роздаємо, лише у лікарні. Крім цього складу, у нас є ще інші пункти, де ми збираємо продукти, одяг, необхідні речі. Від CUAMM ми отримали 5 вантажівок допомоги. Це дорогі ліки, вид опіків мазі зі сріблом, цинкові. Щодо продуктових наборів ми бачили їх 10 тисячам батьківщин. Все записано: кому і скільки. Гроші на ці потреби ми і збирали, і вигравали як грант», – розповідає Катерина Пономарьова.
Колеги з волонтерства у Катерині бачать мотиватора та вдохновителя. Вона їх заряджає на продуктивні дні та організовує всю команду на результативну роботу.
«У неї горять очі, завжди знає, що треба і де взяти. Зв’язки має сильні, в тому плані, що до неї варто лише звернутись і вона зможе зібрати та організувати. Вона це робить ефективно. Ми всі можемо бігати з великими очима і носити коробки, хотіти робити все на світі – але робота має бути організована, аби була якісна», – каже волонтерка Лідія Акімова.
Звітність та результат
Щоденні звіти та чеки показують, як саме працює команда волонтерів. Вони всі запити реєструють, а хтось отримав чи куди передали – суворо звітують про такий факт. Для цих благодійників немає нічого неможливого – кожен збір коштів чи намір закупити якусь техніку увінчується позивним результатом.
«Це гаряча жінка, вона не може стояти осторонь. Коли біда в країні, коли людям потрібна допомога – вона всіма силами намагається бути корисною. З нею важко, не спиш, не відпочиваєш, не розслабляєшся. Треба робити – значить треба. І не важливо скільки годин треба – день чи тиждень. Як вирішила – вона доб’ється цього і піде до кінця. Усі ми допомагаємо. Україна стала для мене частиною життя. Це не щось чуже. Люди гарні, земля класна. А росіяни хочуть відібрати землю та розірвати на кусочки. Так не має бути», – розповідає волонтер Віссам Ельмалахі.
Перемога у війні однозначна буде за Україною – переконана волонтерка Катерина. Оскільки воюють не лише солдати, а всі люди: кожен на своєму рівні і через свої можливості.
«День перед повномасштабним вторгненням у нас була зустріч в ОДА, де ми обговорювали як діяти у разі відкритої агресії. Вранці я проспала початок вторгнення, чоловік сказавши – почалося. Я одягнулася і поїхала до офісу. Дорогою написала у ФБ, що я буду на Центральній. І вже до вечора зібралися всі інші волонтери і в нас була повна команда у бойовій готовності долучатися до спільної справи. Ця війна народна. Війна, де кожен бореться. Від літнього чоловіка до маленької дитини. Кожен бажає перемоги, ненавидить ворога. Війна народна, допомога народна і перемога буде народна», – підсумовує Катерина Пономарьова.
[ad_2]
Source link