Реальна російська загроза потребує спільних світових зусиль

На черговій зустрічі з депутатами держдуми, путін, говорячи про війну в Україні, заявивши, що, виявляється, вони «нічого серйозного ще не починали»…

Після втрати на українських полях понад 37 тисяч російських бойовиків, таке заявлення від президента країни виглядає верхом блюзнірства та цинізму. Що «не починали»? Безславно помирати тисячами на день?!!

Путін не рахується з втратами. Зрозуміло, що його зовсім не цікавить кількість загублених життів українців. Для нього – це щось, що не заслуговує на його увагу. У навіжених терористів завжди так. Навіть чим більше – тим краще! Але понад 37 тисяч то ж, так би мовити, свої, росіяни, заради безпеки яких, як стверджує кремлівська влада, і була затіяна так звана «спецоперація»?!

При цьому, політичний успіх відверто відвертається від керманича Кремля, більшість адекватних персон з його оточення усвідомлюють глибину прірви, у яку путін штовхає росію. Проте вони здебільшого мовчать чи «голосують ногами». Інші ж просто роблять спроби повернутися до провідних ролей у політиці (Медведєв, Кірієнко), використовуючи кризу у своїх цілях. Однак, зі шкірним провальним місяцем війни недовольство зростає… І зростає не тільки у владних коридорах, а й у середині того «глибинного народу», настрої якого раніше якби так гарно відчував путін.

Україна та українці готові до бою. Навіть готові до втрат, розуміючи, що зупинити криваве нашестя силою однієї думки неможливо. Вороги потрібно знищити, не залишивши від нього каміння на каміні. І так буде. Обов’язково!

Та чи готові до необхідної в умовах поширення всесвітнього зла самопожертву інші? Адже, насамперед, слова путіна адресувалися саме їм – європейцям та американцям!

Україну вже залякувати пізно. За вісім років ми практично звикли до постійних загроз та відвертих злочинних проявів «сусіда». Навіть кривава війна не стала для нас такою вже несподіванкою. Ми її не хотіли, але були до неї готові. Не тільки Збройні Сили, а, в першу чергу, вся українська Нація довела цю готовність, зупинивши врага на самому початку агресії та не дозволивши злочинцям з Росії запанувати на її теренах.

Світ завмер у хиткому балансі між двома силами – українською та світового Зла. Україна змогла вибудувати мур, що зупинив гниль та багно кремлівських намірів. Силі практично рівні. Ми не можемо поки що вигнати ворога, тотально зачистивши від його вони українську землю, але й він не має сил зламати наш мур волі до победи та справедливості.

Обидві сторони накопичують сили для «останнього та рішучого». Інші країни, спокій яких, поки що, оберігає Україна, повинні розуміти, що від того, на яку сторону врешті-решт впаде ця стіна, залежить майбутнє світової демократії та мирного розвитку мешканців нашої планети. Угрози «почати по-справжньому» від кремлівського злочинця – це не пусті слова. Це реальна загроза, яка потребує спільних зусиль для її повної ліквідації.

Якщо «українське веслування», не дай Боже, не вистоїти, кремлівську заразу вже не зупинити ні Європа ні Атлантичний океан! Путінська гнилизна обійде всю земну кулю і заповнить її на довгі століття, наповнені тотальним страхом та смертями сотень мільйонів ні в чому не винних людей, які не змогли чи не захотіли виявити рішучість у потрібний момент.

Джерело