У річницю повномасштабного вторгнення, біля Стели пам’яті зібрались військові, ветерани, родини військових, громадськість у спільній молитві. Захисту, сил, зцілення просили для усіх, хто тримає фронт. Хвилиною мовчання згадали захисників, які загинули від зброї ворога. Сина військовослужбовця 3 роки тому втратила пані Лідія. Попри невимовний біль вона прийшла на площу, щоб разом із усіма вшанувати українських воїнів.
Верховна рада України затвердила 24 лютого як Національний день молитви. Свою землю українці боронять з 2014 року. Ця війна принесла незліченні втрати, пам’ять про кожного захисника це відповідальність кожного українця, і сенс продовжувати боротьбу.
У 22-ох річному віці загинув на лінії фронту син Людмили Свінціцької. Він здійснив дитячу мрію -став до оборони країни, та тепер пам’ять про той подвиг несе його мама. Людмила нагадує, сила України у звичайних людях, які не бояться.
Своїми обстрілами, як тоді, так і зараз, росія намагається нас знищити, роз’єднати, посіяти страх та сумніви. Але сьогодні, як ніколи, український народ повинен бути єдиним, і лише так ми зможемо повернути мир на нашу землю.
Сьогодні українські будні не такі як раніше. Захисники стоять на передовій, аби ми могли жити, а діти крокують до школи — і саме вони, маленькі українці, є символом життя, яке варте кожної жертви.
Кожен день, який ми проживаємо у свободі, — це перемога. І саме заради майбутніх поколінь, заради наших дітей і їхніх усмішок українці тримаються, борються, і вірять, у незламну, мирну Україну.
