У середині жовтня у всьому світі відзначають День білої тростини. Це – не свято, а звичайний день, в який кожному з нас щороку нагадують про те, що ми – люди. І зобов’язані поважати один одного та допомагати ближнім, особливо тим, в кого обмежені можливості. На превеликий жаль, не всі про це пам’ятають. І часто, можливо й несвідомо, ображають таких людей. Сьогодні мова про незрячих. Про проблеми невідомі тим, хто бачить та про біль тих, хто щодня живе у темноті…
Знайомтеся, це – Михайло Журавський. Чоловік понад 27 років живе у темряві.
Незважаючи на сліпоту, пан Михайло, каже, живе повноцінним життям. Часто їздить на дачу у Стуфченці. Переконує, супроводжуючий йому не потрібен, адже світ – не без добрих людей.
Пан Михайло наполягає, небайдужих, чуйних та ввічливих у нас – більше 80 відсотків. Хоча, на жаль, є й такі, хто вміє, може і знає як образити.
В УТОС частенько надходять скарги від підопічних. Зазвичай тих, хто образив і відшукати не можуть, адже впізнати кривдника незрячому чи слабозорому не під силу. Образи забувають і пробачають, бо розуміють – залежні від тих, хто бачить і хто оточує. Життя в суцільній темряві не дозволяє орієнтуватися без сторонньої допомоги. На жаль, це розуміє не кожен. І що говорити про нас із вами, коли держава, здається, давно забула про потреби незрячих. Гарантовані тифлозасоби в УТОСі не отримували кілька років. В переліку таких – лише чотири – годинник, mp-3-плеєр, диктофон і та сама тростина. Аби купити її одну – не факт, що стане пенсії по інвалідності.
В УТОСі кажуть, аби хоч якось допомогти підопічним, знаходять спонсорів. Зазвичай це – небайдужі люди та влада на місцях, котра виділяє деякі суми на потреби сліпих та слабозорих.
Пані Лариса каже, аби врівноважити ситуацію – звертаються скрізь. Не так давно домоглись попереднього, але результату – в Кабміні ухвалили постанову відповідно до якої держава має компенсуватиме вартість тифлозасобів. Механізму реалізації документу, щоправда, поки не продумали, хоча надія є.