Комусь вдалось зберегти нажите у довоєнний час, а хтось втратив усе. Як живуть ті, хто вчиться жити заново?
Утікати від війни двічі. Микола родом із Маріуполя і за своє життя був змушений два рази залишати рідне місто. Вперше хлопець виїхав у 2014му, разом із батьками прихистилися у Хмельницькому. Тепер, у 2022му війна знову постукала до домівки юнака і змусила вдруге залишити свій дім.
Після повернення додому Микола закінчив школу і встиг здобути 2 дипломи. У Маріуполі син із батьком відкрили сімейний бізнес, власну автомийку. Були плани і цілі рухатись далі – та все знову перекреслила війна.
За день до вторгнення росії друзі сім’ї радили евакуюватись. Без роздумів Микола з батьками та коханою дівчиною виїхали до Запоріжжя. Усі дзвонили друзям та родичам, вмовляли покидати Маріуполь, але ті навідріз відмовлялись. Згодом перебрались до Хмельницького.
У Маріуполі залишився один з друзів Миколи. Він рідко телефонує, та все ж розповідає, що у рідному місті уже неможливо жити повноцінним життям. Купити продовольство можна лише за космічні ціни, а гуманітарку видають лише пенсіонерам.
Від березня сім’я відкрила у Хмельницьому хостел та соціальний центр для переселенців. Тут допомагають знайти нове житло та працевлаштуватись, проводять курси української та іноземних мов, тактичної медицини і надають психологічну допомогу тим, хто втратив дах над головою.
Найбільше юнак мріє після перемоги України зібрати родину за столом, а згодом і повернутись до Маріуполя.
