Honda, Kawasaki, Yamaha та Suzuki. Цими вихідними різноманіття мотоциклів у стародавньому Меджибожі насправді вражало, втім не менше за самих володарів сталевого хрому. Сотні байкерів з різних куточків країни та навіть близького зарубіжжя вже втретє злітаються до Білої Лебідь на «WER WOLF». Мотофестиваль брутальних байкерів розбавили імпровізованими танцями та волинкою. Родзинкою фесту стали лицарські бої. Аби взяти участь у середньовічному дійстві, до замку прибули лицарі не тільки з Хмельницького, а й з Києва, Харкова та Одеси. З собою учасники привезли справжні обладунки, вага яких подекуди сягає трьох десятків кілограмів. Разом з тим, у середньовічній фортеці діяли додаткові локації, де навчали гончарству та ковальству.
Сотні мотоциклів та ще більше байкерів. На ці вихідні стародавній Меджибіж перетворився на справжнє мотомістечко, бо ж у середньовічній фортеці вирував третій «WER WOLF». Цього року мотофестиваль об’єднав чи не рекордну кількість володарів сталевого хрому.
Володимир, до прикладу, прибув з Житомирщини. Мотоциклами, розповідає, у свій час захоплювався дідусь, батько і його не оминуло. Щорічні мотозліти, каже, справа – свята, тому разом з друзями й завітав до Меджибожа. У фортеці, каже, місця не було, тож свій табір розбили ззовні.
З собою, каже Володимир, взяли надувні матраци, теплі плети та авто, яке все везе. Окрім того, жартує, прихопили газову плиту та дружин, бо ж не бутербродами єдиними.
А далі Володимир показує нам свою гордість.
Сам Володимир – коваль-зварювальник, а тому залізного коня зібрав своїми руками, точніше радянський Дніпро переобладнав на сучасний лад.
Окрім того, що помилувати око красою сталевого хрому, у середньовічній фортеці можна було і навчитися чомусь корисному. Юрій, до прикладу, проводить майстер-клас з литва у землю, це – автентичний і найдавніший спосіб литва, якому до п’яти тисяч років. Починається все з того, що певну форму заповнюють піском та вибивають модель, потім роблять отвори для металу, заливають і вже через годину – шедевр готовий.
Далі ще одна локація ковальства більш відомого і сучасного. Тут ось цей юнак проводить майстер-клас з ковки справжнього меча.
А тут під відкритим небом розгорнулася справжня гончарня. Микола Величко своїй справі навчає молоде покоління та пригадує, як захопився глиною сам.
Ази гончарства трішечки засвоїв Захар. Хлопчик вже виліпив глечик, тепер буде ще один виріб.
Окрім локацій, де навчали гончарству та ковальству, у середньовічній фортеці діяли і інші. Так, у смачній зоні частували кулішем та українським борщем, а в етно показували, як робити національні обереги. Разом з тим, мотофестиваль брутальних байкерів розбавили імпровізованими танцями та волинкою. Родзинкою фесту стали лицарські бої.
На кілька годин стародавня фортеця стала ареною лицарських боїв. Все як колись – лицарі у справжніх обладунках, глядачі, котрі прагнуть видовищ та найважливіше – якась магічна середньовічна атмосфера.
Цього року «Меджибізький меч» об’єднав небагато учасників, втім, аби взяти участь у середньовічному дійстві, до замку прибули лицарі не тільки з Хмельницького, а й з Києва, Харкова та Одеси.
Для глядачів це – традиційно замало, а ось для самих лицарів – забагато. Амуніція кожного з них подекуди сягає трьох десятків кілограмів, а при спеці з такою вагою битися надзвичайно важко. Втім, каже учасник з Харкова Дмитро Чернов, регулярні тренування дають свій результат. А ще, додає лицар, у бою важливо, аби обладунки «сиділи» ідеально.
Аби додати «Меджибізькому мечу» особливого колориту, лицарські бої розбавили волинкою.
А ось ці леді підкорили глядачів імпровізованими танцями.
Отож, цьогорічний мотофестиваль однозначно вдався, хоча би тому, що кожен знайшов те, що його вразило найбільше. Одні заслуховувалися волинкою, інші навчалися гончарству чи ковальству, а хтось споглядав імпровізовані танці та середньовічні бої, втім усіх об’єднав Меджибіж.
