Це наше горе і воно з нами назавжди. Що переживають родини, які втратили на війні рідних?
У довжелезній черзі до центру комплектування Олексій Постернак стояв ще з самого ранку 24 лютого. Він не міг вчинити по-іншому, не міг сидіти і чекати. Чоловік пішов добровольцем захищати країну від російського окупанта. Хмельничанин доєднався до лав місцевої тероборони, а лише потім, пригадує сестра Ольга, прийшов додому і попросив, щоб рідні підтримали. Спершу Олексій служив на Хмельниччині, згодом — на Херсонщині. За час служби у чоловіка з’явилося багато побратимів, та найближчим став земляк Володимир. З ним Олексій був від самого початку і до самого кінця. У березні 2024 року, виконуючи бойове завдання, захисники загинули. Олексій та Володимир разом навчалися, разом служили, разом загинули і в останню дорогу їх теж проводжали разом.
Далі Ольга Постернак — сестра загиблого військовослужбовця ділиться своєю історією.
